Сергій Васильченко (svasylchenko) wrote,
Сергій Васильченко
svasylchenko

ПОСТВИБОРИ-2010 – ІІІ Виборці-привиди голосіївського електорального лісу

Після президентських виборів 2004 року я звертався до представників багатьох організацій із проектом проведення на кожній дільниці аналізу виборчої інформації: виборчих списків, явки та результатів голосування. Виявлення невідповідностей та аномальних результатів дозволило б відібрати найпроблемніші дільниці, на які варто було б звернути увагу на наступних виборах, та розробити механізми запобігання фальшування. Проте всі перебували ще в стані ейфорії після «помаранчевої революції» і моїх ініціатив не підтримали. Мені відповідали, що відбудуться судові процеси над деякими фальсифікаторами, тому на майбутніх виборах вже боятимуться фальшувати. А проблему зі списками виборців вирішить створення Державного реєстру виборців. Але вже вибори до рад всіх рівнів 2006 року розвіяли всі надії на чесність.
Керівництво більшості політичних сил понадіялось, що потужні ПР та БЮТ контролюватимуть один одного і це забезпечить чесність підрахунку, тому відмовилися створювати розгалужені мережі спостерігачів. Хоча керівники місцевих штабів, які мали досвід попередніх кампаній, переконували в необхідності тотального спостереження. Тож результати підрахунку багатьох приголомшили – на дільницях, де працювали спостерігачі, результати були відповідні, а там, де спостерігачів не запросили, часто навпроти їхньої політичної сили стояли нулі. Розповідали випадки, коли за певну партію (блок) голосував кандидат від неї зі своїми родичами, але на сайті ЦВК на його дільниці його політична сила не мала жодного голосу. Тому на місцевих виборах траплялося, що партія чи блок мали менше голосів, ніж кількість кандидатів, яких висували. Жертвами такого підрахунку стали і парламентські політичні сили, то ж Блок Наталії Вітренко, «Пора-ПРП», Блок Литвина, НДП, партія «Віче», блок Кармазіна та інші вимагали перерахувати виборчі бюлетені, але відповідний закон у Верховній Раді не набрав необхідної кількості голосів. Хоча перед позачерговими виборами до Верховної Ради Блок Литвина проводив перерахунок бюлетенів, і його представники говорили, що вже після цього на деяких дільницях зафіксовано значні розбіжності з офіційними даними. Але чомусь блок так і не оприлюднив кінцевих результатів перерахунку. Проте, можливо, це й дозволило йому пройти виборчий бар’єр. Участі у роботі дільничних комісій я не брав, тож безпосередньо не спостерігав фальшувань під час підрахунку голосів, а от засумніватися в якості списків виборів мене змусили власні дослідження.
Вже після останніх президентських виборів 2010 року я вирішив розглянути інформацію з трьох кампаній (2006, 2007, 2010 рр.) по дільницях у Голосіївському районі м. Києва. Цей район дуже цікавий для дослідження, в ньому представлено квартали: зі студентських гуртожитків; будинків, в яких проживають співробітники наукових інститутів та викладачі ВИШів; житлові будинки старої та нової забудови; приватні будинки, що залишилися від включених сіл, та зведені нинішніми багатіями. Окрім того, в процесі роботи, знайшлися замовники на аналіз цього району. Спочатку я думав, що зробити електоральні мапи буде просто, адже там лише 78 дільниць. Але коли почав наносити контури дільниць на карту, виникли проблеми. Закон регулює лише кількість виборців, яка може бути на одній дільниці, але нічого не сказано про територію. Складалося враження, що ті, хто займався розподілом будинків між дільницями, керувався «космічними» законами про простір. Навіть житлові будинки, розміщені в ряд, чомусь розподілили по різних дільницях, замість того, аби сформувати одну. Ще більш алогічно сформували дільниці в місцях приватних забудов. Фактично територія виборчих ділянок перетиналася, й доводилося довго мудрувати, щоб суцільним контуром обвести будинки з однієї дільниці та не перетнути інших.

Житлові будинки, що належать до різних дільниць, мають різний колір.

Також деякі дільниці мали невиправдано «розтягнуту» територію.
Проте найбільша проблема виникла з відсутністю на моїй карті будинків, які були в описі дільниць. Спочатку я вважав, що це наслідок застарілості мапи, але виявилося, що вплив новобудов малий. Для виявлення відсутніх будинків на моїй мапі я використав карти та знімки з супутника, розміщені в Інтернеті, Інформаційно-аналітична систему управління житловим фондом м. Києва  та Пошук поштових індексів . Завдяки цим сервісам, виявилися цікаві речі. Так, на старих мапах присутні провулки Балакірєва та Гулака-Артемовського, але вже кілька років, як усі будинки з цих вулиць та сусідні будинки з інших знесені. Це добре видно на знімку з космосу. Тепер на цій території відбувається будівництво, а житлові будинки, що раніше там розташовувалися виключені з житлового фонду міста та бази поштових індексів. Але це не завадило знесені будинки вносити до складу різних дільниць на виборах 2006, 2007, 2010 рр.

  
Окрім знесених будинків до складу дільниць потрапляють будинки, які ніколи не існували. Так, у дільницю № 167 у 2006, 2007 р (№ 58 у 2010р.) входять житлові будинки на вул. Бурмистенка з 25 по 42, але ця вулиця має лише 13 будинків та й розташована далеко від тієї дільниці. Як мінімум, ці будинки з’явилися в описі №58 дільниці 2004року. Чи були вони раніше, не знаю, бо детальних описів дільниць виборів 2002 та 1998рр. на сайті ЦВК немає. Але виникає питання, яка користь від створення Державного реєстру виборців, якщо будинки-привиди так і не зникли з описів дільниць? А ще більше питання до роботи громадських організацій, котрі курували процесом спостереження на виборах: чим займалися їх довготермінові спостерігачі?
P.S. Дякую всім «противсіхам»! Завдяки їм тепер у Верховній Раді ухвалюють такі політичні рішення, що дозволять мені встигнути нормально підготуватися до майбутніх місцевих виборів.


Tags: 2004, 2006, 2007, 2010, Вибори, виборці, реєстр, списки виборців
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments